Author: Viktor Oshovskyy

[one_half]Душе Христова, освяти мене. Але так, щоб не видно у тепловізор. Тіло Христове, спаси мене. Од комарів, корости, осколкових, вибухових. Крове Христова, напій мене. Пацани кажуть – крепка, три дні тримає. Водо з боку Христового, омий мене. По живому омий, по чинному. Страсте Христова, зміцни мене. Фарт наш насущний дай днесь. Добрий Ісусе, вислухай. Лише до офіційних заяв не викладуй. У своїх ранах сховай мене. Сяка така, але непрострілювана позиція. Не дозволь віддалятись від Тебе – прикрий хоча б у червоній зоні. Від зловмисного ворога оборони. Та його від мене вберігати не смій! У годину моєї смерти поклич мене, я…

[one_half]Кайся, Каїне. Кайся. Хоч пізно. Хоч марно – Все, що лишається. Все, що по тобі може лишитися Це каяття. Це спокута. Хоча, Я не вірю, що ти Здатний бодай на щось, окрім множення болю. Свого і чужого. Чужого – крізь свій першородний. Доводжу до відома, що не приймаю жертву твою. Авель вертається. Авель ще має роботи удосталь. Бо ти навіть руки свої споконвіку змити не годен. Я – ПОМИЛИВСЯ. Я – Саваоф. Бог твій прадавній, Що світло від тьми отділив. Що – тверді та води. Що сина послав тобі. Єдинородного. Щиросердного. Та не для того, аби на знамена здійняти підступно…

Non c’era problema maggiore per la nonna di quando non avevamo tempo per mangiare. O quando rimaneva qualcosa nel piatto. Quando ci rifiutavamo di portare uno spuntino con noi. “Sei pieno? Grazie a Dio!” Sembrava che non ci fossero altre cose importanti per lei, se non nutrire il mondo intero. Figli, nipoti, mendicanti, gatti e piccioni. A volte sgattaiolava in soffitta per lasciare lì un piatto di zuppa magra in modo che “i folletti e loro figli non morissero di fame”. Tutta la sua infinita sete di vita si incarnava in un ostinato desiderio di nutrire qualcuno nelle vicinanze. Quanto…